14 November 2022

13 min to read

arrow

Назад до блогу

image

Переваги та недоліки релокейту до Іспанії під час війни. Власний досвід

Привіт, мене звати Юля, я Head of HR Department в AdTech компанії Paxle. Вже пройшло майже три місяці з того дня, коли я була змушена покинути свій дім у Києві та переїхати до Іспанії. В цій статті я хочу поділитися своїм досвідом вимушеного релокейту, нюансами проживання у Валенсії, а також розповім, що допомагає мені не зійти з розуму, триматися і продовжувати жити в такий час.

Як мене застала війна

Я вдома в Києві, на годиннику приблизно п’ята година ранку, крізь сон почула вибухи і тупіт сусідів, які почали бігати сходами. Через декілька хвилин мене розбудив хлопець зі словами «Погані новини, на нас напали». Я запам’ятаю цей день на все життя, мабуть, як і більшість українців.

За тиждень до війни в нас була зустріч з командою, на якій ми обговорювали як діяти, якщо почнеться війна (про те, що варто зібрати тривожну валізу, продумати план евакуації у безпечне місце, подбати про рідних та ін.). Але все одно підготуватися до цього морально неможливо.

Було страшно від того, що ти не знаєш чого чекати кожну наступну хвилину. Залишилося тільки взяти себе в руки, подзвонити рідним, та слідкувати за новинами.

Перші півтора тижні війни я залишалася вдома, адже не було зрозуміло, як будуть розгортатися події. Пізніше прийняла рішення, що в Києві може бути небезпечно і доцільно виїхати закордон, щоб влаштовувати свій побут, продовжувати працювати та підтримувати нашу країну в тилу.

Довелося скласти все своє життя в один рюкзак — мінімальна кількість одягу на перший час, ноутбук, документи (внутрішній та закордонний паспорти), трохи готівки і телефон.

Київ — Варшава

Мені пощастило сісти на безплатний потяг Київ-Варшава. Це була найскладніша поїздка в моєму житті. Жінки та діти набивалися по 12 осіб в тримісному купе, їхали, стоячи у коридорах, спали в тамбурі. По дорозі ми попали під обстріли біля Житомира, на щастя, все обійшлося.

 

Перша зупинка у Польщі

Коли ми перетнули кордон, потяг зупинився у місті Холм (Chełm). Через те, що нас не випускали з вагонів було трохи ніяково, але через кілька хвилин після зупинки до нашого потягу позбігалися волонтери та намагалися через маленькі щілини у вікнах передавати воду, солодкі батончики, бутерброди, цукерки дітям. Втриматись від сліз було дуже важко.

Так ми простояли 8 годин, після чого потяг рушив далі.

Коли ми вже вийшли на вокзал у Варшаві, я дуже гостро відчула ті емоції й переживання, з якими зіткнулися українці — ти просто стоїш на вулиці та до тебе починають підбігати чужі люди, обіймати як рідну і питати безупинно, чим можна допомогти. Волонтери зібрали нас в одному місці, пригостили чаєм, щоб трохи зігрітись та видихнути. Допомагали всім необхідним: було дуже багато коробок з памперсами, зубними щітками, пастами, кремами, пледами та іншим. Я взяла лише безплатну сім-карту з інтернетом.

Далі, нам видали анкети, де потрібно було вказати свої дані та місце, куди я хочу прямувати далі. Після цього нас почали збирати в групки, розсаджувати по автобусах і розвозити в різні локації: когось в готель (якщо є можливість проживати за власний рахунок), когось до знайомих, когось в місця прихистку, де можна було залишитись на перший час безплатно. Я поїхала в готель, щоб відпочити від важкої дороги, заспокоїтись і зібратись з думками, що робити далі.

Так, дорога від Києва до Варшави зайняла 28 годин.

На цьому етапі хочу дати кілька порад:

  1. Якщо ви плануєте їхати до Польщі, є сенс добиратися прямим потягом. Хоч ми простояли на кордоні 8 годин, але були в потязі, в той час, як інші люди, які їхали з пересадкою, чекали на вулиці по 10 годин, а деякі навіть довше.
  2. Не брати багато речей (!), лише першої необхідності. Трохи одягу, документи, їжу і воду. Майже нереально знати наперед, скільки людей буде в потязі/ автобусі, та чи зможете ви взагалі помістити весь свій багаж. Були випадки, коли люди залишали валізи просто на вокзалах.
  3. Зберігати максимальний спокій і лояльність, адже кожен, хто виїжджає під час війни, знаходиться у стресі і не контролює свої емоції. А нам треба бути сильними, наскільки це можливо і підтримувати тих, хто поряд.

Варшава — Італія — Іспанія

У Варшаві я прожила 3 дні. Стільки я дала собі часу, щоб скласти план на найближчі кілька тижнів. Зустрілася з колегами, які ще до війни опинилися в Польщі. Почала трохи повертатися до роботи і вирішила переїжджати до Іспанії. На це було декілька причин.

По-перше, моя подруга була у відпустці в Аліканте і через початок війни продовжила оренду квартири на місяць. По-друге, в Іспанії працює частина нашої команди — хоч і з жахливої причини війни, але декілька працівників також зробили релокейт, який відкладали раніше.

Я вирішила зупинитися у подруги, але зараз компанія допомагає нашим співробітникам з пошуком житла, надає фінансову підтримку та допомагає адаптуватися, щоб перебування в чужій країні було максимально комфортним. Така підтримка є надзвичайно важливою сьогодні.

 

Декілька слів про білети. Краще витратити трохи часу на пошук, щоб заощадити кошти. Під час війни різні авіакомпанії почали надавати знижки, або створювати спеціальні програми для українців.

Наприклад, компанія WizzAir на той час виділила 10 000 безкоштовних квитків. На жаль вони всі були заброньовані на 2 місяці вперед, але варто стежити за такими пропозиціями на офіційних сайтах.

Мені вдалося знайти недорогий квиток на літак (55 євро) з пересадкою в Італії. Був лише один мінус — я спала на залізному стільчику в аеропорті, поки чекала на пересадку.

Важливий момент, про який ви можете забути: ковід у світі ніхто не скасовував. Правила в’їзду можуть змінюватись, тому перевіряйте актуальну інформацію щодо країни, в яку ви прямуєте або відвідуєте транзитом. Підготуйте необхідні документи.

Оскільки до Іспанії я прямувала через Італію, і в мене була вакцина Коронавак, яка в Італії не діяла, я зробила безплатний ПЦР-тест у Варшаві. Попередньо зареєструвалася на сайті для громадян України, вказала про необхідність зробити тест і згодом мені зателефонував оператор та скоординував щодо подальших дій.

Зараз дійсно є багато можливостей отримати допомогу з таких питань, потрібно тільки шукати актуальні дані або звертатись у відповідні місцеві організації.

Хочеться додати, що та підтримка від волонтерів яка була в Польщі, дала мені змогу зробити цей вимушений релокейт більш «м’яким», тому прямувати до Іспанії через Польщу було дійсно правильним рішенням.

Кінцева точка — Валенсія

Зараз я проживаю у Валенсії, саме тут перебуває частина нашої команди. Крім того, що компанія допомагає облаштовуватись, ми підтримуємо один одного морально, часто зустрічаємося та почали частіше ходити в коворкінги. Взагалі хочу сказати, що сьогодні можна знайти своїх людей майже всюди. Це неймовірно.

 

Про життя в Іспанії

Витрати на місяць

Якщо ви все ж вирішили прямувати до Іспанії та хочете вберегти свій бюджет, обирайте менш популярні міста. Адже Барселона та й вся Каталонія або Мадрид значно дорожчі, ніж, наприклад Аліканте і Валенсія. Сьогодні для більш-менш комфортного життя у Валенсії я витрачаю приблизно 1000 євро на місяць: квартира ≈ 600 євро, харчування ≈ 200 євро, кав’ярні, проїзд та інше ≈ 100 євро.

Житло

Щодо пошуку житла, є декілька варіантів:

  • звернутися в Червоний Хрест, організація підбирає тимчасове житло, зазвичай це гуртожитки;
  • скористатися сервісами «Прихисток», «EU4UA», «Shelter for Ukraine»;
  • звернутися в соц. служби міста, де ви перебуваєте. Умови та можливості можуть відрізнятися, тому обов’язково перевіряйте актуальну інформацію (що є у вашому місті).

Далі, якщо ви готові платити:

  • шукати житло за допомогою сервісів «Airbnb», «Idealista» та інших;
  • через рієлторів. Тут важливо врахувати, що рієлтору потрібно буде заплатити за перший і останній місяць, і зазвичай житло здають мінімум на пів року (помісячно знайти майже нереально). Також, можуть бути складнощі, якщо ви приїжджаєте з неповнолітніми дітьми, тому що за законодавством з дитиною вас не можуть виселити просто так).

Якщо ви плануєте переїзд до червня, я рекомендую звернути увагу на курортні містечка — оскільки ще не сезон, власники знижують ціни на оренду. До прикладу, наша з подругою двокімнатна квартира у Валенсії зараз коштує 1200 євро, але з червня буде 2400. Вона досить простора: 2 спальні, 2 ванні кімнати та вітальня, і розташована одразу біля моря. Тому щоб заощадити, можна кооперуватися зі знайомими, друзями, або іншими вимушеними переселенцями.

Оформлення тимчасового прихистку

Тимчасовий прихисток дозволяє перебувати в Іспанії від 1 до 3 років, а також дає право на проживання, доступ до ринку праці, соціальну і медичну допомогу. Оформити статус в Іспанії можна у центрі прийому біженців (OAR), центрах для інтернованих осіб (CIE), або звернутися в поліцію (в цьому разі процедура може затягнутися надовго).

Оскільки перебувати в країні за закордонним паспортом можна до 90 днів, я оформлювала тимчасовий прихисток. До речі, довелося їхати до міста Аліканте, тому що не у всіх містах є такі пункти, тож важливо перевіряти цю інформацію також.

Будьте готові, що доведеться чекати. Мене записали в чергу через півтора місяця.

Сієста та місцевий ритм життя

Зараз тут немає такого напливу переселенців як у Польщі, і українців одразу видно. Ми постійно метушимося, кудись поспішаємо, а в іспанців сієста :) Наприклад у Валенсії вона триває з 14 до 17:00, і в цей час зачинені майже всі кафе, магазини, та державні установи, люди відпочивають.

В Іспанії можна безплатно оформити банківський рахунок, але процедура забирає багато часу. Рекомендую завчасно придбати сім-карту з іспанським номером, вона знадобиться для оформлення рахунку, доступу до інтернету та подальшого використання на різних сайтах.

Далі, впевнитися, що ви прямуєте до банку в робочий час (не з 14 до 17:00) і запастися терпінням. Англійською мовою тут практично ніхто не розмовляє, ми спілкувалися виключно за допомогою перекладача. На жаль, це стосується як місцевих жителів, так і будь-яких державних установ. Коли я говорила з одним місцевим хлопцем стосовно цього, він відповів, що іспанська мова є другою у світі, тож вчити англійську іспанцям не має сенсу.

Я провела в банку 3,5 години, а отримати картку зможу лише через півтора тижні. Словом, потрібно звикати і підлаштовуватися під місцевий ритм життя.

Ще один цікавий факт: для того, щоб звернутися в будь-який державний, медичний чи приватний заклад в Іспанії, необхідно отримати сіту («Cita previa»), що означає «попередній запис». Його можна оформити на сайті потрібної вам установи.

Що я роблю, щоб триматися морально

Прийняти рішення покинути Україну було непросто. Важко перебувати далеко від рідних, від своєї домівки, відчувати себе безсилою. І навіть переїхавши до іншої країни, війна не покидає думки ні на секунду.

Зараз багато психологів говорять про синдром «провини вцілілого», який відчувають на собі й ті, хто залишилися вдома, перебуваючи у відносній безпеці, і ті, хто покинув Україну. Мені допомагає наступне: направити фокус на те, що тут, у Валенсії, я можу бути більш корисною своїй Батьківщині.

Повернувшись до повноцінної роботи, в мене є фінансова можливість регулярно підтримувати наших волонтерів, армію та економіку України — а значить, це і є мій внесок у нашу перемогу сьогодні.

Це допомагає кожного дня вставати з ліжка і жити далі. Я розумію заради чого намагаюсь відновити нормальне життя і чим я корисна своїй країні зараз.

Ще один спосіб тримати себе під контролем — чітко планувати свій день. Сніданок — робота — обід — перегляд новин — робота — онлайн-зустріч з рідними — прогулянка — новини — вечеря — сон. Приблизно так виглядає моя буденність сьогодні, а вихідні залишаються днями для відпочинку, як і раніше, в «минулому житті». Це допомагає триматись психологічно і бути ефективною в усіх сферах життя.

Спочатку я працювала вдома, але зараз ми збираємося з командою в коворкінгах. Це справді допомагає сфокусуватися та підвищити продуктивність (пам’ятаю, так само ми робили ще за часів карантинів, щоб не здуріти вдома на самоті). Тож раджу інколи виходити працювати в кафе, ресторани, та будь-які інші людні місця, наскільки це можливо і безпечно для вас.

Валенсія — спортивне місто. Тут є великий парк, в якому місцеві і переселенці займаються спортом. Декілька разів я помічала на футболках людей українські стрічки, це дуже зігріває.

А якщо ви не любите бігати, як і я, можна займатися йогою на березі моря, їздити в сусідні містечка, ходити в музеї. Я, наприклад, приєдналася до Telegram-чату, де люди анонсують актуальні події в Іспанії, збираються разом на виставки тощо.

Тож природа, активні вихідні та можливість поспілкуватися з іншими українцями закриває мій топ-список речей, які зараз допомагають відволіктись і триматися морально.

Чи варто їхати в Іспанію зараз

Це складне питання і звісно, кожен має вирішувати самостійно. Але я спробую допомогти вам, спираючись на власний досвід.

Переваги проживання у Валенсії зараз:

  • Відносно дешевше, ніж у більших містах (Барселона, Мадрид ін.).
  • Природа та клімат. Тут тепло і надзвичайно гарно, є місця для відпочинку, занять спортом, прогулянок з дітьми. Багато курортних містечок.
  • Щирі та відверті люди.
  • Смачна їжа.
  • Велика українська діаспора.
  • Спрощені умови для в’їзду в країну.
  • Внутрішній челлендж для тих, хто хотів пожити кілька місяців в іншій країні.

Мінуси:

  • Немає виплат для тимчасового прихистку.
  • Інший менталітет, а відповідно інший спосіб життя, до якого потрібно звикати.
  • Мовний бар’єр. Але в цьому є і плюс — можливість вивчити іспанську мову, що на мою думку, не завадить у майбутньому.
  • Бюрократія. Будь-які документи довго і важко отримати. Але якщо ви перебуваєте в країні як турист, скоріше за все, будете зіштовхуватися з цим мінімально.
  • Важко знайти хорошу офіційну роботу (через мовний бар’єр в тому числі).

Висновок

Якщо у вас є можливість проживати в Іспанії, або ж ви можете працювати віддалено, щоб забезпечувати собі комфортне життя, ця країна може підійти для релокейту. А якщо більше розраховуєте на фінансові виплати та пільги для переселенців, доречно взяти до уваги інші країни, де такі умови передбачаються.

Сподіваюсь, моя розповідь була для вас корисною, і хочу сказати — як би не було складно, важливо пам’ятати, заради чого ми рухаємось далі. Кожного дня я хочу повернутися додому і думаю: «а може завтра стане краще і я нарешті зможу обійняти батьків, спати в рідному ліжку, гуляти знайомими вулицями?».

І щоб пришвидшити цей день, кожного дня намагаюсь багато працювати та насичувати своє життя «дією», щоб вже скоро взяти квиток Іспанія — Італія — Варшава, а потім на потяг до рідного Києва.

Бережіть себе. Все буде Україна!

You may also like


image

Подписывайтесь на рассылку

image
image
image